Бен відсунув шафу, за нею він побачив отвір в стіні прикритий декількома дошками. Розібравши їх, він отримав доступ до схованки. В ній лежала та сама гвинтівка, якісь листи, стопка паперу і мішечок з грішми. Витягнувши все хлопець почав розглядати листи. Всі вони були розкриті. Бен взяв один з них. На листі було написано: Джону Роджерсу, 20 березня 1830 рік. Бен похолов, це був лист від батька, він хутко розкрив його і почав читати.
" Джон, настали страшні часи, після різні у замку Тенесан, я не можу спокійно спати. Він не заспокоїться поки не вб'є всіх.  Рано чи пізно мене найдуть. Я не боюся за себе, вже змирився. Подбай про Бена, прошу.
 

- Різня у замку Тенесан? Ніколи не чув про щось подібне. - задумливо промовив хлопець. Бен став перебирати інші листи. Його зацікавив ще один складений у двоє папір. На ньому було написано: 10 грудня 1830 рік. Це також був лист від батька, його останній лист.
" Джон, вони знайшли мене. Сьогодні вночі я бачив спалах світла у небі. Ти знаєш, що це означає. Мені кінець. Завтра я відправлю до тебе Бена. Ти пропонував переховуватися і захищатися. Але я втомився, я не можу так жити. Кожної ночі просинатися від найменшого шороху. Надіюсь ти приглянеш за моїм хлопчиком. Будь йому хорошим батьком, на жаль я ним не став

P.S. Дякую за все, що ти для мене зробив. Прощай брате".

Сонце сідало за обрій. Бен в котре перечитав записку дядька Джона. Страх охопив його, пожирав з середини. Інстинкти підказували забитися у найдальший куток будинку і чекати, але він розумів, вампіри знайдуть його. Почало темніти, потрібно було діяти негайно. Бен взяв гвинтівку, мішечок з грішми і трохи їжі. Вагаючись, сунув стопку листів за пазуху. Мить і він опиниться на вулиці, ще ніколи вона не здавалася йому такою темною, ворожою і страшною. Він подивився з сумом на будинок, можливо бачить його в останній раз.

Бен біг. У кожному кутку йому ввижалися вампіри, які хотіли перегризти йому горло. " Собор за рогом, залишилося ще трішки"- подумав юнак. Раптом він почув шелест, мить і чиясь рука затулила йому рота. 

- Тихо - прохрипів такий, на радість знайомий голос, - тихо, бо почують.
Бен відчув полегшення, він думав, що тепер у руках дядька Джона йому нічого не загрожує. Як же він помилявся. Вони пробігли ще з триста метрів і заховалися у провулку.
- Де ти був? Що тут діється?
- Зараз слухай уважно, як ти вже знаєш вампіри повернулися. За ким з нас, я точно не знав. Тому і вирішив перевірити.
- Ти пішов, щоб перевірити чи не за тобою вони прийшли?! А якщо вони прийшли за мною, що тоді? А якщо вони почали б штурмувати дім? - приглушеним криком промовив Бен, його охоплювала лють. Лють на дядька, лють на цих монстрів, лють на весь світ. Тільки зараз хлопець зрозумів, він хоче боротися, жага до помсти ожила у ньому. Бен не міг збагнути, ще хвилину тому він боявся власного подиху, а тепер готовий встати один проти цілої навали вампірів. Знав у двох вони нічого не зможуть вдіяти, не хотів цього приймати.
- Нічого б вони не стали штурмувати, весь дім обмазаний субстанцією проти вампірів. В день вони б не змогли щось зробити, а до ночі я б повернувся. А зараз слухай, прийшли вони по тебе. Я це випитав у одного вмираючого упиря. Тобі пощастило, мій ранішній відхід їх відволік, пройдисвіти пішли за мною. Тому у лісі відбулася невелика сутичка, - тільки тепер Бен побачив кров на тілі дядька, надіявся, що це вампірська кров, - тепер нам потрібно негайно покинути це місце.
- І що ти хочеш робити, тікати, ховатися? Це не вихід.
- Що ти пропонуєш? Битися, щоб відважно загинути? Чи помсти? Так помсти, ти, дурне щеня, гадаєш помста щось змінить?! Вона отруює твій розум, позбавляє здорового глузду. Забудь про неї!
Джон тяжко дихав, він дивився в очі Бена, не знаходив в них розуміння.
- Ми знищимо цих паскуд, повір. Та спершу нам потрібно набратися сил і підтримки. А тепер ходімо, не будемо затримуватися.
Раптом  почулись чиїсь кроки і голоси. Хлопець зрозумів, це вони.
- Біжи, - крикнув дядько Джон.

- А ти?
- Я зразу за тобою.
Бен знав, що це не правда, хвилину тому дядько розказував наскільки відважна смерть є недоречною, та зараз добровільно робить крок до неї. Хлопець розумів чинить він так заради нього. Бен біг не оглядаючись, не хотів цього бачити.
- А ну ходіть сюди вампірські виродки, - прокричав дядько Джон.
Більше хлопець нічого не чув. Він вибіг з провулка, навкруги падав сніг. Бен любив його, за інших обставин юнак би веселився і радів чудовій зимі. Але на жаль інших обставин не було. Він біг, аж поки не опинився на околиці міста. Попереду був ліс. Зразу хлинули дитячі спогади. Згадалося перше полювання, на яке дядько Джон узяв його, похід по гриби і багато інших не менш приємних історій. Не довго думаючи Бен помчав до лісу, занурюючись у його темні хащі. Ліс поглинув його. Хлопець не міг розібрати дороги, нісся, аж поки ноги не почали відмовляти. Зненацька відчув удар, щось повалило його на землю. Він хотів горлати, та крик застряг у горлі.

- Ні звуку, - прозвучав мелодійний голос.
Таємнича істота із пітьми затулила йому рота і відтягнула в кущі. Бен дивився застиглими від жаху очима.
Тихо, - повторив голос, - якщо вони почують то нам кінець.
За мить Бен справді розчув чиїсь кроки.
- Ubi est ille? - прохрипів холодний, пробираючи до кісток голос.
- Erat hic, - відповів другий голос.
- Currere, oportet capere cum eo.
Кроки почали віддалятися. Бен відчув, що рука зникла з його рота.
- Пронесло, - промовив мелодійний голос, - вставай потрібно спішити.
- Що? Хто ти?
- Немає часу, побігли.
Хлопець встав, ще відчуваючи біль у боці. Вони вибігли з лісу. При місячному світлі Бену вдалося роздивитися свого таємничого рятівника, точніше рятівницю. Перед ним стояла струнка дівчина. Вона мала густе попелясте волосся. Дивилася на нього дивовижними, блакитними очима. Хлопець зробив висновок, що більшої вроди він ніколи не бачив. Дівчина замітила настирливі погляди Бена і посміхнулася. Придивившись хлопець оторопів, вона була вампіркою.

- Ти вампір?! - скрикнув Бен
- У нас мало часу, пізніше я тобі все розкажу, ходімо.
- Ні, я з тобою нікуди не піду.
Після цих слів вампірка витягнула кинджал. Хлопець здригнувся, він вже був готовий кинутися навтіки. Але дівчина в останню мить схопила його за руку.
- Стій, тримай, - сказавши це, вона протягнула кинджал.
- Що це? Нащо?
- Це кинджал, я думала, що син легендарного вбивці вампірів мав би це знати. Покритий сріблом, яким, я думаю ти знаєш, можна вбити вампіра. Ті двоє  повертаються і я раджу приготуватися.
Не встиг Бен щось сказати, як почулися голоси. Вони лунали з лісу і за мить з'явилися двоє вампірів.
- Hic sunt, - викрикнув один з них.
Підійшовши ближче, другий вампір заговорив.
- Габріель фон Гевізен, не очікував тебе тут зустріти.
- Дайд фон Штресен, ти досі на повідці у Верата, слугуєш мисливською собачкою?
- Заткни свого брудного рота, а не то, я сам це зроблю, - гаркнув вампір.
- Тихо, тихо, - спокійним голосом промовив його товариш,- нам нічого сваритися. Домовмось, ти віддаєш нам хлопця, ми тебе відпускаємо, навіть не дивлячись на зраду твого дому.
- Мій дім ніколи не був зрадником і ти це знаєш, що ж до хлопця, то ви одержите його тільки тоді, коли замість крові почнете пити томатний сік, - очі в Габріель палали, вона була схожа на дику вовчицю, яка захищала своїх вовченят.
- Ми не жартувати сюди прийшли, віддай хлопця і ніхто не постраждає.
- Ніколи, - рішуче мовила вона.
- Ну, що ж, значить прийдеться лишити дім Гевізен без принцеси.
Після цих слів пролунав пронизливий рев. Вампіри витягнули свої грізні кігті, Їхні лиця скорчилися в жахливій гримасі. З рота вилізли довгі ікла.
- Побавимося, - прохрипів Дайд.
Бен приготувався до бою. Очікував, що Габріель також перетвориться в страхітливе чудовисько. Помилявся. Вона витягнула кинджал, який був схожий на його. Вампіри наближалися, хлопець бачив як сильно в нього трусяться руки. Дайд скочив вперед, намагаючись роздерти Габріель, дівчина ухилилася від небезпечного удару і зробивши рішучий випад проткнула йому ногу. Вампір завив від болю. Срібний кинджал розпікав йому плоть. Не в силі стояти на ногах, Дайд зігнувся тримаючись за рану. Дівчина скористалася цим. Точним ударом вона пробила йому шию. Бен побачив кров, яка залила все навколо. Вампір почав битися в конвульсіях, поки останні сили не покинули його. В цей час, другий вампір наблизився до Бена. Він наніс серію ударів, від, якої хлопцеві вдалося ухилитися. Бен знав, що довго він так не протримається. Юнак згадав поради дядька Джона, які той давав йому під час тренувань. "Найкращий захист - це напад, дочекайся поки супротивник знесилиться і атакуй. Також старайся розізлити його. Злість затуманить здоровий глузд." Хлопцеві ледве вдавалось ухилятися від ударів, думки про те, як розізлити двохметрового вампіра, могли погано закінчитися. Проте він вирішив спробувати.
- Цікаво, з ким треба схрестити стригу, щоб вийшов такий вампір, як ти?
Та його план зазнав фіаско. Важко було розізлити двохсотлітнього вампіра плоскими жартами. Принаймні Бену це не вдалося. Відволікшись на це, хлопець не побачив пенька позаду себе. Перечепившись, він впав на холодний сніг. Вампір встав над ним. Хлопець відчув, як тонкі, довгі пазурі впинаються в його тіло. Раптом пролунав болісний крик. Вампір поточився й упав, мало не придавивши собою Бена. Позаду стояла Габріель, витягаючи кинджал з покійника.

- Дякую, ще раз - перевівши дух, промовив юнак.
- Ходімо, треба спішити
- Куди?
- Скоро дізнаєшся і не забудь рушницю, вона нам ще знадобитися.
Тільки тепер Бен згадав про неї. Мабуть, під час падіння, вона й відлетіла убік. "Чорт забирай, весь цей час я мав нормальну зброю і бився кинджалом"? - подумки лайнувся хлопець. Підійшовши до неї юнак перекинув рушницю через плече, після чого вони рушили в дорогу. Насправді дорога була доволі короткою. Закінчувалася вона біля старого собору у центрі містечка. Навкруги собору був не менш давній паркан.
- Що ми тут робимо? - здивовано промовив Бен.
- Йдемо рятувати твого дядька - не відводячи погляду від центральних воріт відповіла Габріель.
- Мій дядько тут? Чому вампіри вибрали саме собор і нащо їм взагалі дядько Джон?
- У соборі сконцентровано багато енергії. Під'єднавшись до неї, будь, яка істота черпатиме силу і витривалість. Джон Роджерс їм не потрібен, їм потрібний ти.
- Я? Навіщо?
Бен багато читав про обраних людей, які рятувати світ. Звичайно й сам часто уявляв себе рятівником всього живого. Та дядько Джон швидко вибив подібні дурниці з хлопця.
" Особлива людина, рятівник світу, Тьху, читаєш  дешевий не потреб про хоробрих лицарів і прекрасних принцес і уявляєш світ рожевим і пухнастим. Так ось, що щеня, запам'ятай, справжнє життя - це жорстоке, суворе випробування, головним призом якого є смерть. Вона всіх нас нагородить. Залежить лише на скільки швидко і при яких обставинах - це відбудеться. Тут немає місця хоробрості і доброті. Балом керує підступність, зрада і розпуста. Звичайно звучить - це, як банальні слова, які промовляє старий пройдисвіт. Але запам'ятай їх на все своє життя. Можливо саме вони колись тобі його врятують". І Бен запам'ятав, допоміг йому в цьому не грізний тон дядька, а один випадок, який стався за декілька днів після цієї розмови. Не далеко від міста, де жив Бен, знаходилося місто Бердгемстет. Ревана Дельга, місцевого лікаря було звинувачено в вампіризмі. Суд виніс вердикт, спалити привселюдно. І ось, люди, які ще вчора дякували лікарю за врятовані життя тепер плювалися і вигукували в його сторону жахливі прокльони. З кожною хвилиною натовп все більше шаленів. Лікаря не було спалено, коли поліція вивила його на площу. Люди остаточно збожеволіли і вирвавши його з рук поліції влаштували самосуд. Тіло Ревана Дельга було розірвано на шматки. Сп'янілий кров'ю натовп опам'ятався лише тоді, коли у бій вступила поліція. Спалення тоді таки відбулося, цю не людську жорстокість спихнули на місцеву знахарку, мовляв вона відьма і нацькувати людей на свого конкурента. Того ж таки вечора її було спалено живцем.
Після цього Бен перестав читати про хоробрих лицарів і справедливих королів. Він поглянув правді у вічі і побачив корумпованих чиновників, кровожерливих убивць і вампіри на їхньому фоні виглядали не такими вже й монстрами.
Габріель поглянула на нього своїми чарівними, блакитними очима.
- Чому тебе? У нас обмаль часу, а історія ця доволі довга. Тому я думаю ти будеш не проти, якщо ми спершу врятуємо твого дядька.
Пройшовши повз центральні ворота, Бен тихо скрикнув.